Жанры
Валюта
Выберите тип валюты:
Статистика
Сейчас в магазине
В магазине: 1 посетитель(ей)

Статистика за сегодня
Просмотров за сегодня: 207
Посетителей за сегодня: 51

Статистика за всё время
Всего просмотров: 947317
Всего посетителей: 201651
Подписка на новости
Подписаться на: 
Новости интернет-издательства Е-букинист | RSS
Имя:
E-mail:


Поиск товаров
искать в найденном
Расширенный поиск

Іван Нечуй-Левицький. Бурлачка
Обсудить (2 мнений)Главная / Классика / Українська класика
$0.80
В корзину
Іван Нечуй-Левицький. Бурлачка
Оценить: 
Вы сможете скачать этот продукт с сайта магазина сразу после того, как закажете его и оплатите заказ (895 Kb)
Код товара: 010101
"Бурлачка" один з найцікавіших творів Івана Семеновича Нечуя-Левицького. Канва твору на перший погляд нехитра це історія молодої селянки. Проте ця простота це тільки ще одне підтвердження того, що справжній майстер вміє говорити просто про складні речі. У повісті насправді переплітаються кілька історій: це й долі людей, це й історія зародження в Україні містечок, і доля українського села й української ментальності при переході до капіталістичного ладу.

Життя власне самої Василини це розповідь про те, в яку халепу можуть загнати людину недосвідченість разом з марнославством і бажанням "красивого життя", як юність, наївність, щирість і довірливість  легко потрапляють у пастку, зіткнувшися з хитрістю й підступністю, вирядженими в яскраві барви й солодкі слова, це історія про безпорадність людини, яка зросла серед правди сільських столітніх звичаїв, перед цинізмом і облудливістю чужої моралі; історія про те, як, зневірившись і втративши все гарне, що було в її житті, не маючи надії на те, що життя ще може повернутися світлим боком, людина знаходить у собі сили жити далі, шукає і знаходить стежку, яка виведе її з нетрів, у які вона необачно забрела.

Проте повість "Бурлачка" це не просто історія кохання та життя молодої жінки. Нечуя-Левицького недарма називають письменником-реалістом. Уважний і неромантичний читач знайде для себе багато цікавого, бо історія Василини це тільки та яскрава основа, на тлі якої Нечуй-Левицький з притаманною йому гостротою й лаконізмом зумів змалювати багато серйозних і геть не романтичних речей: це й антагонізм звичаєвої моралі села, гниленької прислужницької моралі та цинізму дрібного панства й заможних торгашів; це і яскраві живі картини побуту різних верств тогочасного суспільства: селян, панської челяді, дрібних поміщиків, євреїв, ремісників, заводських і фабричних робітників, міщан; це характери і долі персонажів з різних верств не шаблонні, вимальовані яскраво, колоритно і з гумором. Окрім усього цього, в повісті показаний період появи й поширення в аграрній на той час Україні промислових підприємств, так званих сахарень і мануфактурних фабрик. Нечуй-Левицький одним з перших в українській літературі зумів показати пов'язані з цим зміни як у побуті, так і в свідомості людей.

Exciting and didactic story of young peasant ukrainian girl who overcomes difficulties trying to find happiness and her paths in life told by Ivan Nechuy-Levytskyi, classical Ukrainian writer of late XIX century. Every character of the story is drawn in such masterly fashion that you see a real person, bright pictures of social and everyday life allows you to feel the real atmosphere of that time.

Уривок.
  І

Звенигородський повіт – пишний куточок України, край садків, Шевченкова батьківщина! Пишна Шевченкова пісня вилинула з розкішного краю, убраного в чудові старі садки.

Од самого берега Росі, на південь, де Канівський повіт межується з Звенигородським, починається такий рай, яко­го трудно знайти на Україні. Дрібні та круті гори од самої Росі йдуть ніби крутими хвилями. По крутих горах, по глибоких долинах подекуди зеленіють дубові та грабові старі ліси. Усі села суспіль ніби залиті старими садками. Ідеш селами, неначе густими лісами: по обидва боки улиць скрізь стоять садки, наче зелені стіни. Здорові черешні та груші зовсім закривають білі хати. Село Керелівка, де жив і бідував Тарас Шевченко, все потонуло в старих сад­ках, неначе у здоровому лісі.

Які пишні села в цім краї бувають весною, коли зацві­туть садки! Одно село зовсім запало в глибоку долину і неначе потонуло в білому цвіту садків, як у молочному озері; друге стоїть на спадистій горі й красується в яблу­нях та черешнях проти сонця, неначе біле марево в прозо­рій імлі. Там десь на широкій долині розлився довгий став; кругом ставка над самим берегом біліє смуга з виш­невих та черешневих садків. Ставок блищить на сонці, не­наче дзеркало, вправлене в срібні рами, закутані дорогою білою, прозорою тканкою. А там далі, серед зеленого лісу на долинці, стоїть присілок в садках, − і здається, ніби се­ред лісу схопилось біле полум'я, а здорові груші та яблу­ні, подекуди розкидані між зеленими грабами, стоять у цвіту, наче срібні канделябри, розкидані по лісі.

З таких пишних садків вилинув, як соловей з гаю, Шев­ченків геній, і його пісня така ж поетична, як ті садки вес­няної доби.

Недалеко од Керелівки стоїть маленьке село Комарів­ка. Дорога в село йде з такої крутої гори, що, їдучи, треба вставать з воза, щоб не перекинутись. Під самою горою блищить ставок. Коло ставка гребля, обсаджена вербами. В кінці греблі стоїть млин з чорними колесами. Вода ллється на колеса зверху, обливає їх білою піною і падає довг­ими пасмами в глибоку долину. Кругом ставка ростуть старі садки. Уся Комарівка зовсім потонула в садках. Ніде не видко ні хат, ні повіток. Тільки синій дим з виводів над зеленим морем показує на ті місця, де стоять хати. Густе гілля позвішувалось з тинів на улиці й зовсім позакривало хати. Тільки подекуди через листя блищать білі стіни хат, лиснять проти сонця вікна або де-не-де під гіллям сіріє клуня. Ідеш селом, і тобі здається, що їдеш лісом. Дерево в садках старе, товсте; черешні здорові, як дуби, груші – як липи, розложисті яблуні – густі, як руно.

Уся долина заросла садками, неначе повилася густим хмелем. Кругом села піднімаються спадисті гори на три боки. Гори вкриті садками, а там, вище, садки сходяться старим дубовим лісом. Ліс обступає село, наче густа зел­ена хмара. Серед того зеленого моря на горбі неначе пливе в зелених хвилях нова невеличка біла церква з однією широкою банею та тонкою дзвіницею.

В Комарівці, як і в інших невеликих селах того краю, люди дуже схожі одні на других: і чоловіки і жінки одна­кові на зріст, високі, рівні станом. Всі люди гарні, чорн­яві, з темними очима. Глянеш на людей, і здається, на­че всі вони між собою брати та сестри, неначе вони на­родились од однієї сім'ї.

Уci хати в Комарівці чималі, чисті, з світлицями. Народ не бідний, навіть заможний. В урожайний рік садовина дає чималу користь. Комарівські люди возять чудові груші та сливи угорки до Києва, до Кременчуга й в інші степові міста і привозять додому немало грошей.

В кінці села, в самій глибині яру, де садки сходяться з лісом, стоїть хата Прокопа Паляника. Хата ховається в густому старому садку. Високі черешні, густі сливи зовсім закривають її своїм гіллям. З улиці тільки видно край бі­лої стіни та одно вікно. По дворі ростуть здорові, як дуби, груші та черешні. Хліви та повітка вкриті гіллям старих яблунь. Двір заріс шпоришем, і тільки коло повітки та коло ясел воли та вівці трохи стоптали землю.

Раз, після великодня, чудового весняного ранку, вся Паляникова сім'я висипала з хати надвір. Паляник порався в дворі коло воза; його жінка, Одарка, вийшла з хати і простягла руку до старого кострубатого стовбура сухої груші, де на сучках висіли горшки: вона шукала очима якогось горшка. Найстарша Паляникова дочка, Василина, обмітала коло порога сміття. На призьбі сиділо рядом восьмеро дітей, дрібних та малих. Малі діти грілись на вес­няному сонці й голосно щебетали, неначе пташки. Ранок був тихий, пишний, теплий. Весняне сонце заливало золотом ліс та садки. Пташки аж кричали в лісі. Соловейки аж лящали в садках.

Паляник і його жінка, і Василина, й усі діти були дуже схожі між собою. У всіх були чорні тонкі брови, блискуче темне волосся, круглі карі очі. Але найстарша дочка Bасилина була на диво гарна. Широкий високий та білий лоб блищав проти сонця, неначе біла квітка, а на йому були ніби намальовані тонкі брови, чорні, неначе шовкові шнур­ки, рівно одрізані з обох боків. Під бровами блищали круглі, веселі, темно-карі очі, такі веселі, що з них неначе лилася радість, лився сміх. Тонкий рівний ніс світився на сонці, а пишні повні та чималі губи виступали вперед, не­наче рожевий пуп'янок. На тонкій шиї чорнів шнурок з дукачем та червоніло дрібненьке добре намисто. На го­лові чорніли, аж лисніли проти сонця, дві товсті коси, пе­ревиті червоними кісниками. Рум'янець, ледве примітний, розливався по щоках.

На улиці несподівано заграли музики. Скрипка задрі­ботіла козачка, неначе пташка защебетала; друга скрипка гула на низьких струнах, а бубон гув та бряжчав, аж луна гула в лісі. На улиці заторохтіли вози, загомоніли люди, зареготались дівчата.

− Що це таке? Де це взялися музики? − сказала Паляничиха.

− Чи не справляє часом хто весілля? − обізвався до жінки Паляник.

− Але ж сьогодні будень, − обізвалась Василина, і її веселі круглі очі заблищали й замиготіли. Губи осміхну­лись, і, здавалось, ніби разом з губами засміялись брови на чистому лобі, засміялись круглі очі, засміялись дрібні зуби, засміялось і червоне намисто на шиї, неначе й воно зраділо.

Це диво, та й годі! − промовила Паляничиха й по­простувала до тину, щоб заглянути на улицю.

А музики раз у раз грали та грали десь далеко в яру, в густих садках. Решето дзвеніло та гуло, то стихало трош­ки, неначе десь грало в хаті, то знов несамовито бряжчало та гуркало, неначе в його хто лупцював качалкою. Музики наближались до Паляникової хати. Вже було чути на улиці шум, гам! Десь далеко торохтіли кінські вози. Погоничі кричали на коней, свистіли, ляскали батогами. Коли це ра­зом з музиками заспівали дівчата, неначе ввечері на ули­ці: «І шумить, і гуде: дрібен дощик іде».

Всі Паляникові діти знялися з призьби, неначе гороб­ці, кинулись до тину і повилазили на тин. Василина про­жогом побігла до воріт.

Шум наближався. З-за вугла вилетіла пара коней, а за кіньми з'явився довгий німецький фургон. В передку си­діли музики й грали. На полудрабку стримів, як півень на сідалі, жидок Лейба, довгий та сухий, як комар, в рябенькому шлафроці та в чорнім картузі. Чорна борода стриміла клином уперед; довгий, сухий ніс неначе націлився клювати в потилицю одного музику. З полудрабка теліпались довгі кінці пояска, пришитого ззаду до шлафрока на ста­ні. За першим фургоном викотився з-за вугла другий. На обоx фургонах було повнісінько дівчат та хлопців. Дівчата й хлопці сиділи на соломі на дні фургонів, підобгавши ноги, обсіли й полудрабки, неначе кури сідало. Погоничі свистіли, ляскали батогами по конях. Панські ситі та бас­кі коні басували. Лейба підскакував на полудрабку, аж в його борода тряслася.

Фургони зрівнялись з Паляниковими ворітьми й стали. На кутку забрехали собаки, поспинавшись на тини. В усіх двopax заворушились люди й позбігались до воріт. Дітвора обсіла тини, повилазила на повітки. З'явилась якась про­ява, нечувана й небачена в Комарівці. Жид обернувся до Паляникових воріт і почав виклика­ти якраз так, як викликають діди на ярмарках.

Мир хрещений, усі люди добрі! Послухайте, що маю казати. Пан Ястшембський, журавський посесор, закликає вас до себе на роботу, на буряки, дає по восьмигривенику на день на його харчах; для дівчат та хлопців гратимуть двічі на день музики, ще й фургонами привезуть назад до господи! викликав Лейба такою чистою українською мовою, що, заплющивши очі, можна було б подумати, ні­бито викликає на ярмарку якийсь дід.

Сідай, чорнобрива, на віз та їдь до нашого пана на буряки, гукнув Лейба до Василини, матимеш гроші, хліб, сіль ще й музики на присмаку.

Василина почервоніла, як маківка. В неї очі заблища­ли. Дівчата, хлопці, музики, шум, регіт, жарти все було якось по-празниковому. А музики знов втяли козачка: скрипка знов заспівала, а решето знов забряжчало. У Ва­силини аж жижки задрижали до танців.

Ой матіночко, серденько! Пустіть мене на буряки, сказала Василина до матері.

Як же ти поїдеш не обідавши? спитала мати.

Ой матіночко! Не хочу я й обідати. Вкиньте мені в торбину шматок хліба та сала, та й буде з мене. Їй-богу, поїду! Он і Марина, й Олена, й Гапка, й Одарка. Пустіть мене хоч на один день, просилась Василина.

Дівчата з воза вгляділи Василину і почали кричати до неї та закликати.

Прокопе! Чи пустиш Василину? спитала Одарка в чоловіка.

Та про менe, нехай їде. Журавка не за горами. Гро­шей треба. З'їжа велика. Нехай їде заробляти. Одначе жу­равський посесор поступається більшою платою, ніж наш пан, сказав Паляник.

Василина кинулась у хату, вхопила торбину, вкинула в неї окраєць хліба й побігла до воріт.

− Та візьми ж сапу! Не пальцями ж будеш підсапу­вати буряки! − гукнула до неї мати й подала їй сапу.

Василина мершій вхопила сапу, скочила через перелаз і так швидко побігла до возів, що спохвату на перелазі загубила торбу з хлібом.

Торбу впустила! Василино! Вернись та візьми тор­бу! Ото яка спішна! закричали й засміялись дівчата на возі.

Василина вхопила торбу й, як птиця, вилетіла знестям­ки на фургон туди, де було найгустіше дівчат. Вона ледве приліпилась між ними на полудрабку.

З других дворів виходили дівчата й хлопці й сідали на фургонах. Фургони, повні челяді, рушили з місця. Музики знов заграли. Погоничі свиснули. Дівчата заспівали разом з музиками. Собаки знов загавкали, побігли навздогінці за кіньми. Одна собака вчепилась зубами в жидові пово­розки і трохи не стягла його з воза.

Фургони повернули поза Паляниковою садибою і схо­вались в зеленому лісі, неначе пірнули в якусь зелену пе­черу. Музики загули глухіше під густими дубами. На селі знов стало тихо. Сонце гріло та сяло, і знов в садах стадо чути голосне щебетання пташок та співи соловейків.

Фургони насилу сунулись по вузькій дорозі під навис­лим гіллям. Дубові гілки зачіпали дівчат по лиці. Дівчата хапались за нависле листя, рвали й кидали його на хлоп­ців. Одна товста гілляка захопила цілий рядок дівчат і, неначе мітла, змела їх з полудрабка. Дівчата посипались додолу. В лісі піднявся крик та регіт. Фургони виїхали на гору і з крутої гори покотились наниз. Коні покатали. Дів­чата знов наче посипались з полудрабків у віз. Лейба не вдержався і впав і собі зверху на купу. Парубки смикали його за халат, за довгі поворозки. На возах піднявся такий регіт, такий крик, що було чути до самого села. А музики раз у раз грали та грали, скрики вищали, решето гуло та бряжчало.

На горі за лісом розвернулось рівне, як скатерть, поле, а за полем знов зазеленів невеликий дубовий ліс, рівний, як стіна. За розкішними нивами пшениців та житів зеленіли панські буряки суспіль до самого лісу, скільки мож­на було скинути оком. Молода майська бутвина блищала на сонці, як зелене море, а дубовий темно-зелений ліс здавався високим, крутим, скелистим берегом. То були буряки журавського посесора Станіслава Ястшембського.

Далеко під самим лісом жовтів на сонці довгий курінь, вкритий свіжою соломою. Фургони повернули вузьким су­головком до того куреня. З Журавки катали два такі самі фургони з дівчатами та хлопцями, але без музик, а з-за лісу, з сусіднього села ще катали коні з фургонами і пря­мували до куреня.

Коло куреня піднімався вгору синій дим: там був зако­паний в землю казан, а під казаном в ямі горів хворост. В казані грілася вода. Якийсь чоловік порався коло казана: він готував політникам куліш.

Фургони поз'їжджались до куреня. Дівчата й хлопці висипали з возів на землю, як комашня. Панський економ, молоденький, загорілий панич, показав політникам постаті на буряках. Дівчата й хлопці стали довгими рядками, і почалася робота. Лейба й Сруль, котрих хлопці продраж­нили панськими осавулами, пішли виносити з куреня харч: пшоно, сіль, хліб, цибулю і навіть сало.

Сонце високо підбилося вгору. Політники посовувались по буряках все далі та далі. Позад них визначались на чорній, як оксамит, землі рівненькі рядки буряків, неначе хто порозкладав на ріллі разки зеленого намиста. Кухар зварив куліш, а Лейба та Сруль краяли хліб, розставляли миски й розкладали ложки. Лейба гукнув на політників, і довгі ряди дівчат та парубків заворушились і наче поси­пались до куреня. Політники посідали коло мисок і кину­лись до ріденького кулешу. Дівчата хапались, аж губи собі попекли, бо музики вже грали козачка. Деякі покидали недоїдену страву, бігцем кинулись до музик і розпочали метелицю. За метелицею пішов козачок та гопак! Декотрі охочі парубки пристали до дівчат, і серед поля в робочий час розпочалися такі танці, неначе десь на весіллі. Дівча­та навіть не почували, що в них боліли ноги од роботи. Веселі музики дратували їх, як малих дітей солодкі медя­ники. Пани з жидами добре знали, чим можна вдарити по молодих нервах, і вигравали на тих нервах козачка, од котрого перепадало в їх кишені чимало грошей.

Недовго дівчата танцювали. Економ загадав знов на роботу. Музики замовкли. Лейба та Сруль полягали під возом в холодку і тільки поглядали на політників та на політниць.

Чи не лукаві тобі жиди! гукнув один парубок.­ Повивертались, як ті кабани. Лейбо! А йди, лишень, буря­ків полоть.

Чого тобі треба? Поли собі на здоров'я! обізвав­ся Лейба та й заснув, розкинувши руки по траві.

Дівчата й хлопці сапали буряки, а жиди спали, аж ро­ти пороззявляли. Мухи обсіли Лейбу, обліпили йому очі, чорніли під очима, неначе другі брови, обліпили кругом рот, лазили й вилазили з рота, неначе бджоли з улика. Лейба крізь сон клацнув зубами, перекусив з десяток мух, половину ковтнув, половину виплював і знов роззявив свою вершу. А дівчата сапали та сапали, ще й веселих пісень співали.

Сонце скотилось за ліс. Погоничі половили коней і по­запрягали. Музики знов вдарили козачка. Дівчата позбіга­лись, покидали сапи, побрались парами й знов пішли кружком метелиці. Вони танцювали доти, доки зовсім по­томились, і, ледве дихаючи, посідали на вози.

Лейба вглядів Василину на полудрабку, довго придив­лявся до неї, а далі спитав:

Як тебе, дівчино, звуть, ану скажи!

А тобі нащо? спитала Василина й зареготалась.

Може, хочеш до неї старостів слати? сказав, усміхаючись, один парубок, скоса поглядаючи на чорні ве­селі Василинині брови.

Чи ти здурів! В мене є жінка й діти, сказав жид, та як тебе, дівчино, звуть? знов спитав Лейба.

Ну, Василина, сказала вона, сміючись.

А як тебе дражнять? знов спитав Лейба.

Оце причепилася причепа! Не питай, бо швидко старий будеш.

Ей, Лейбо, шануйся! Потривай, розкажу я твоїй Су­рі, звов обізвався один парубок.

Лейба придивився, що Василина була дуже гарна на вроду. Він знав, що пан Ястшембський дуже любить гар­них наймичок: дівчат та молодиць.

Коло куреня стояло вісім довгих фургонів, обсаджених людьми. Музики та жиди посідали на тих возах, що їхали в Журавку, де жив посесор. Погоничі погнали коні. Музики заграли. Фургони рушили з місця і розкотились од ку­реня на всі боки. На всіх фургонах заспівали дівчата, а скрипки вили, як скажені, решета дзвеніли та гули між тонкими дівоцькими голосами.

Вже сонце сіло за лісом. Два фургони скотились з гори і в'їхали в Комарівку. Знов на улицях загавкали собаки, застукотіли колеса, засвистіли погоничі. А дівчата співали та співали, неначе верталися з весілля.

Василина перескочила через перелаз, а мати вже наси­пала в миску галушок і винесла надвір.

Сім'я сіла кругом порога. Паляник сів на порозі. Паля­ничиха поставила миску на круглому камені коло порога, прикривши його рушником. Василина сіла вечеряти, підобгавши під себе ноги, і тільки тепер почутила, що в неї ноги стали неначе дерев'яні: отерпли й зомліли, й боліли. Сім'я повечеряла й зараз палягала спати. Василина лягла в хаті на лаві. В хаті усе затихло, тільки під вікнами гули хрущі та бились об вікна. А в Василини в вухах все дзве­ніло та гуло решето, все вили, як несамовиті, скрипки. Вже вона заплющила очі й почала дрімати. Хрущ загув і вда­рився в вікно, й Василині здалось, що на двох скрипках разом порвались струни, а решето луснуло посередині, ста­ло здоровим ротом, обліпленим мухами, й той рот проковт­нув Лейбу, тільки його тонкі ноги задригали. Василина заснула важким, міцним сном, неначе вмерла.

Василино! Вставай, бо вже нерано! будила мати дочку.

Василина спала як вбита.

Василино! Вставай-бо та жени вівці до череди! ­сказала мати і торсонула Василину рукою.

Василина кинулась як перелякана. Їй приснилось, що вона сидить на полудрабку на фургоні. Хтось неначе смик­нув її за полу. Вона впала з полудрабка на землю та й... прокинулась.

Надворі зовсім розвиднілось. Василина почувала, що в неї ноги неначе хто полив цілющою водою: ноги вже не боліли. Вона вийшла надвір. Небо було ясне та синє, та глибоке. Кругом села на горах зеленіли садки та ліси, вкриті росою. Пташки щебетали. Соловейки співали, аж по садках співи розлягались.

В Василини майнула перша думка в голові за музики, за дівчат, про хлопців. Вчора на буряках були хлопці з усіх близьких сіл. Скільки вона бачила дівчат та хлопців! «Ой, коли б же й сьогодні поїхати на буряки!» думала Василина, одганяючи вівці в череду.

Не встигла Василина вернутись до свого двору, а на селі, десь далеко-далеко в садках, знов завили, як несамовиті, скрипки, знов задзвеніло решето, знов загуркотів веселий поїзд і заскавучала собарня.

Ой мамо! Коли б швидше обідати, бо вже фургони їздять по селі, сказала Василина до матері, входячи в хату.

Хіба ти знов поїдеш на буряки? спитала її мати.

Поїду, аби тільки батько пустили. Одначе треба заробити грошей на намисто, сказала Василина.

В хату ввійшов Паляник. Василина знову почала про­ситись в його на буряки.

Про мене, їдь, сказав Паляник до Василини,­ тільки заробляй гроші не на свої дівоцькі примхи, а на оплать податів. Он бачиш, скільки вас у мене! Їсти є кому, а робити не гурт-то.

В Комарівці, як і скрізь по селах в тій країні, люди мали чималий дохід з садків. Паляник заробляв в інший рік доволі грошей на садовині. Люди не з охотою йшли до панів на заробітки, та ще до тих, що поступались невеликою платою. Але два роки перед тим садовина не родила. Своє поле не настачало доволі хліба на харч та на оплать пода­тів. Паляникам доводилось шукати заробітків.

Василина кинулась до печі, всипала в миску сирого борщу, колупнула грудку недовареної каші й сіла коло стола обідати, хапаючись та запихаючись.

Чи до роботи, чи до музик так хапаєшся? спиталась у Василини мати.

Та не хапайся, бо замурзаєшся або й вдавишся!­ сказав батько. Оті чортові музики зовсім вас збивають з пуття. Ти лиш, Василино, не дуже жартуй з хлопцями. Хто їх зна, які там люди наїжджають з інших сіл.

Василина їла й не чула, що говорив батько. На улиці знов вдарили в решето. Брязкотьола забряжчали. Васили­на покинула на стіл ложку, вхопила сапу й вискочила з хати.

Тю на тебе, дівко! Ну чи не хитрі з біса пани? Знайшли для вас принаду й цяцьку! сказав Паляник, осміхаючись.

Над зеленими густими садками в долині піднялась ку­рява, неначе густий дим: то їхали фургони. Василина ви­бігла з хати, стала коло воріт і виглядала на улицю. З-за вугла вибіг Лейба, прудкий та тонкий, як цап, і побіг в один двір. Лейбина гостра борода стриміла клином вперед, неначе хотіла ввігнатись в тин. Козирок дивився на небо, а тонкий рябий халат летів ззаду, неначе гнався за Лей­бою, метляючись на повітрі. Холоші були позатикані в халяви, і тонкі, неначе козині, ноги так швидко дріботіли по вулиці, ніби Лейба збирався плигнути через тин просто в двір. Лейба покричав, покричав у дворі, знов вискочив з двору через перелаз і побіг до других воріт закликати дівчат та хлопців. За Лейбою гнались собаки. Він махав позад себе палицею і ще гірше дражнив нею собак.

Слідком за жидом вискочили з-за вугла два фургони з музиками. Василина знов сіла на полудрабок поруч з дівчатами й поїхала на буряки.

На посесорських буряках народу було ще більше, ніж учора. З далеких небагатих сіл поприходили на роботу дівчата та хлопці на цілий тиждень. Декотрі ставали на роботу на панських харчах, а декотрі приносили з дому хліб, сухарі, сало, цибулю і тим поживком живились цілий тиждень до суботи.

Василина зайняла на полі постать, а кругом неї роєм вилися хлопці з сусідніх сіл. Чи переходила вона на другу постать, хлопці переходили слідком за нею. Чорні високі брови та веселі очі чарували всіх, як літнє синє небо та ясне сонечко. Але ніхто так не сподобався Василині, як один журавський хлопець, Василь Кравченко; то був висо­кий, рівний станом парубок, з широким чолом, з чорними бровами, з карими очима. Кругом високого чола вилися короткі чорні кучері. Василь не оступався од Василини ні на один ступінь і все ставав рядом з нею. Настав вечір. Робітники прийшли до куреня вечеряти. Василь сів поруч з Василиною. Після вечері хлопці назбирали сухого хмизy й запалили багаття. Вже надворі почало смеркатись, а му­зики грали, дівчата танцювали. Вже погоничі позапрягали коні. Коні стояли, похнюпивши голови, а музики все гра­ли, а дівчата все танцювали. Василині не хотілось їхати додому: весела челядь, танці, чорні Василеві брови усе це чарувало молоду дівчину. Вже фургони рушили в Кома­рівку, а Василина з Василем все танцювала. Вона забула й за фургони, й за свою Комарівку.

Музики стали. Василина опам'яталась.

Ой, лишенько моє! Як же оце я поїду додому! ­крикнула Василина, дивлячись на фургони, за котрими далеко-далеко клубками вилась курява.

Переночуєш в курені! Не з'їдять же тебе хлопці, сказали дівчата.

Надворі стало зовсім поночі. Хлопці наклали здорову купу хмизу. Полум'я спалахнуло здоровими язиками. Ку­рінь було видно, як вдень. Темна стіна лісу зазеленіла. Високий гіллястий дуб, котрий стояв коло самого багаття, був до середини облитий світом. Нижче гілля, з важкими зубчастими листками, блищало, неначе було вилите з зеленого скла. Хлопці та дівчата в білих сорочках сиділи коло вогню, облиті червоним світом. Вся голова в Васи­лини була кругом заквітчана синіми волошками та білими соняшничками.

Василина була навдивовижу гарна з своїм білим матовим лицем, з високими бровами на чистому високому лобі, з вінком білих та синіх польових квіток на голові. Всі хлопці не зводили з неї очей, а Василина тільки бачила чорні Василеві кучері та повні червоні губи.

А ніч була дивна: тепла, темна та тиха. На небі, над чорним лісом, сяли зорі. По землі розливалось тепло й на­ливало Василинину душу молодими першими любощами, наче п'яними пахощами васильків та м'яти

 
Есть вопросы по этому товару?
Вы можете задать нам вопрос(ы) с помощью следующей формы.
Ваше имя
E-mail
Ваши вопросы относительно товара
code
Отправить
Новинки

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 5-6
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 5-6

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 3-4
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 3-4

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 1-2
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 1-2

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 11-12
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 11-12

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 9-10
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 9-10

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 8
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 8

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 7
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 7

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 6
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 6

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 5-6
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 5-6

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 3-4
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 3-4

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 1-2
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2016, № 1-2

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 11-12
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 11-12

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 9-10
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 9-10

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 8
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 8

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 7
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 7

Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 6
$3.00
Журнал "Психология и соционика межличностных отношений", 2015, № 6
 

Студия дизайна ArtNet © 2011 Интернет-магазин